...Дорогий  наш,  усіма  шановний Іван  Антонович,  – за  те,  що  Ви  разом  з  нами,  за  те  що,  нам  і  нашим  дітям,   і  онукам  є  з  кого  брати  приклад,  є  на  кого  рівнятися.

Важкий життєвий  шлях пройшов Редько  Іван Антонович. Народився  на  самому  початку  війни. Дитинство було  дуже  тяжким,  мабуть  легше  сказати,  його  взагалі  не  було. І  як  можно  вирости,  уціліти  у  ті  страшні  повоєнні  роки  маленькому  дитинчаті,  лише  сам  Бог  знає.  Мабуть  він  дуже  потрібний  був  на  цій  грішній  землі. Прийшов  у  цей  світ,  щоб  віддати  всі  знання  і  навички  найдорожчому  на  землі,  у  цьому  світі – дітям.

Усе  своє  свідоме  життя  віддав  школі,  вихованню підростаючого  покоління. Це найкращі  42  роки  свого  життя. Не міг  кинути   стіни  рідної  Староварварівської   школи,  у  якій  пропрацював  11  років  вчителем  історії   і  31  рік  директором. 12  років  на  відпочинку  пролетіли  як  один  день,  але  й  нині  Івана  Антоновича  хвилює  все,  що  пов'язане  зі  школою,  освітою,  дітлахами. Він  пам'ятає   тих,  з  ким  пліч-о-пліч  працював  багато  років  на  освітянській  ниві. На жаль,  не  такими  частими,  як  хотілось,  бувають  зустрічі  друзів-колег,  але  й  ця  крихта  тепла   і  добра,  як  ковток  свіжого  повітря,  дає  стимул    і  поштовх  до  життя.

Цими  весняними  днями  відбулася  зустріч  Івана  Антоновича  з  колегами-директорами Мелешко В.К., Шуровим  М.І, Ціко М.М. За  чаркою  доброго  вина  та  чашкою  чаю  пригадали  як  працювалося  у  ті  давні  70-ті, 80-ті, 90-ті  роки,  обговорили питання,  які  хвилюють  сучасну  школу  і  молодь,  а  головне  поділилися,  поговорили,  віддали  один  одному  частину  свого  життя  і  добра. Адже    у  нашому    житті  цього  так  мало!