Свіча погасла…  А тепло живе!

(Моєму вчителеві, моєму наставнику присвячується…)

Сільська дівчина мала Божий дар

Людей любити і любов творити.

Вона жила, не прагнучи похвал,

Жила, як Бог велів їй чесно жити.

На мою думку, ці слова яскраво ілюструють особистість учителя російської мови та літератури, справжньої людини Тамари Олександрівни Соломко.

Її вже нема з нами… Але вона назавжди залишилась жити у своїх дітях, учнях, серцях тих людей, які її знали й любили.

Вона чесно служила. Завжди. Якщо вже за щось бралась, то вкладала в справу душу цілком, серце — повністю. Звідки ж витоки цього незгасимого бажання діяти й творити повсякчас? 

Усе хороше в людини від родини — Тамара Олександрівна була в цьому переконана. Щодня спостерігала за матір'ю — її невгамовність, небайдужість, цілеспрямованість стали для неї взірцем.

Що хвилювало її як творчу людину, як учителя, як громадянина?  Якими ростемо, якими будемо, чим живемо, що нас хвилює? 

Чи багато сьогоднішніх старшокласників хотіли б працювати в школі? Відповідь, на жаль,  — ні. Маленька ж Тамара з малих літ бачила себе лише вчителем.   Любов до мови та літератури, палке бажання передати цю закоханість іншим і вирішила долю юної випускниці Беззаботівської середньої школи. Мама її вибором була задоволена. На філологічному факультеті Слов'янського педагогічного інституту їй подобалися всі предмети, бо хотіла знати все й одразу…

Скільки любові, сил, доброти, знань, наполегливої праці знадобилося, щоб за роки своєї діяльності дати міцні, глибокі знання сотням учнів. Вона – вчитель, який знаходився у вічному пошуку, вічній праці.

Знову замислююсь над долею Вчителя: якою ж є людина, яка подарувала своє життя дітям? Мабуть, безмежною у всьому: розумному, доброму, вічному…  Завжди привітна, енергійна, доброзичлива. Її м'який голос, добрі ласкаві очі притягували до себе людей, збагачуючи їх ідеями, практичною участю, заряджаючи їх оптимізмом, вірою у свої сили, зумовлюючи тим самим успіхи на їх шляху. 

Принцип її роботи – обережно і дбайливо допомогти юному даруванню розкритися, вселити в нього впевненість, дати відчути свою самоцінність.  На уроках існував якийсь свій особливий клімат, атмосфера довіри, щирості і симпатії у взаємовідносинах вчителя і учня. Старалася навчити дітей розуміти навіть те, про що не говорять, читати те, що не написано. 

За 40 років невтомної праці скільки було по-справжньому талановитих хлопців і дівчат. Всі, кого виховала, кого навчала ця дивовижна жінка, приносять користь Вітчизні, працюють у різних галузях, ставши лікарями, вчителями, журналістами, економістами, військовими, енергетиками, банкірами, бізнесменами, будівельниками, робітниками і просто хорошими людьми.       

Ще Л.М. Толстой сказав: «Якщо вчитель поєднує в собі любов до справи і до учнів, він досконалий учитель». Ці слова з упевненістю можна віднести до Тамари Олександрівни Соломко. У неї не було  секретів впливу на дитячі душі  і серця, головне для неї — від кожного по можливості.

Тамара Олександрівна  була наділена чудовими якостями: ерудованістю, простотою, доступністю в спілкуванні, відкритістю, безкорисливістю, готовністю реально прийти на допомогу, а головне — дуже вимоглива до себе. Вона  була високодуховною людиною, тому — справедливою.

Душа її відлетіла в небеса навесні (вона так любила весну!). Було трішки морозно, але квіти, які несли їй (а було багато), не замерзали…

Може, від Тепла, яке залишила ця Жінка нам?

Може, від Добра, яким була наповнена її душа?

Може, від Любові, якої було в неї так багато від дітей, родини, степу донецького?..

А. Плахута, вчитель російської мови та світової літератури Новостепанівського НВК, керівник гуртка   «Краєзнавство» при ЦДЮТ