Життя задля людей

В людині головне не тільки розум, а й те, що нею управляє: характер, серце, добрі почуття, передові ідеї.
Багато неординарних і цікавих людей народила наша українська земля. За століття насиченої історії українського народу десятки тисяч імен можна вважати гідними того, щоб про них згадували, описували життя непересічних людей, училися на прикладах їх працелюбності, умінні віддавати всього себе іншим. Уся історія нашої України складається у величезну вишиванку, кожен стібок якої – це людина, яка віддала всю себе Батьківщині.
Ми хочемо розповісти про дуже цікаву людину, яка своєю працею багато зробила для розвитку Олександрівського району. Особистість, яка словом і ділом свідомо намагалася змінити на краще роботу працівників сільського господарства. Мова йде про Жученка Олексія Івановича.

Народився Олексій Іванович 16 березня 1936 року в місті Сніжне Донецької області. Батько, Іван Тимофійович, 1903 року народження, працював кучером. Був учасником бойових дій. Мати, Єфімія Михайлівна, 1901 року народження, домогосподарка. Крім Олексія, в сім'ї ріс старший син Петро. Він завжди був для молодшого брата прикладом.
Родина, як і всі на той час, жила вкрай бідно, тому діти змалку допомагали батькам, виконували посильну роботу. У перший клас Олексій пішов у 1943 році. Навчався у школі № 24 міста Сніжне.
Час був важкий, зошитів майже не було, писали на газетах, ручки були із бузини. Захоплений навчанням, жвавий та допитливий хлопчик, як і його брат, учився добре, був одним із найкращих учнів школи. Захоплювався українською літературою, історією та найбільше любив біологію та хімію. Питання – ким працювати в майбутньому – вирішилося раз і назавжди.
Після десятого класу, який Олексій закінчив у 1953 році, хлопець поїхав поступати до Луганського сільськогосподарського інституту. 17-літній юнак вдало склав іспити на «4» та «5» і був зарахований до складу студентів. Учився легко, із захопленням. Жага до нових знань – найяскравіші спогади того часу. Інститут закінчив з відзнакою у 1958 році.
На третьому курсі інституту познайомився із чарівною дівчиною, справжньою красунею Валерією. Невдовзі одружилися. Своє кохання один до одного пронесли через все життя. В шлюбі народилося двоє діточок, донька Наталя та син Дмитро. Батьки виховали дітей добрими, чуйними, уважними, людяними.
Наталя закінчила Беззаботівську середню школу, поступила в Київський інститут харчової промисловості. Як і батько, закінчила з відзнакою. Живе і працює в місті Києві, виховує двох дітей, Максима та Марію.
Син Дмитро працює в рідному селі. По закінченню школи вступив до лав Радянської Армії. Службу проходив в Афганістані. Свій інтернаціональний обов'язок виконував чесно та гідно. За доблесну службу був неодноразово нагороджений.
В травні 1958 року молода сім'я Жученко за направленням їде працювати в Андріївський район агрономами.
Головних спеціалістів на той час в нашому районі бракувало, а сільське господарство стрімко розвивалося, тому, за наказом партії, з 1959 року Олексій Іванович працює головним агрономом в колгоспі «Україна» Олександрівського району. Дружина Валерія Яківлівна очолює бригаду садівників.
В лютому 1964 року зайняв посаду голови колгоспу «Світанок». Яким же він був директором? Вимогливим – так. Наполегливим – так. Працелюбним – так. Йому довелося пережити багато чого в ті роки. Постійно був у вирі громадського життя, багатьом землякам допомагав порадами і справами. Він дуже переймався проблемами літніх людей, піклувався про них.
Під керівництвом Олексія Івановича, наш колгосп розвивався, постійно давав високі показники в різних галузях господарства, неодноразово виходив переможцем в соціалістичних змаганнях. Він користувався заслуженим авторитетом серед колег. Люди цінували та поважали свого керівника.
За час своєї невтомної праці Олексій Іванович неодноразово був відзначений урядом. В 1966 році нагороджений медаллю «За трудову доблесть», в 1973 – Знаком «Переможець соціалістичного змагання». Двічі був нагороджений у 1975 році – орденом «Знак пошани» та «Переможець соціалістичного змагання». Медаль «Ветеран труда» отримав у 1985 році.
На нашу думку, Олексій Іванович є надзвичайно неординарною та багатосторонньою особистістю. Як працелюбний, наполегливий, захоплений своєю справою та просто чоловік із гарною душею, він домігся великих успіхів у своєму нелегкому житті.
Ми пишаємося тим, що він є нашим земляком, нам дуже близька його життєва позиція, а також нам дуже хотілося, щоб побільше було таких прекрасних людей на нашій землі як Жученко Олексій Іванович.
Ірина Камак, Ірина Кіс, учениці 10 класу Новостепанівського НВК, члени гуртка «Краєзнавство» при ЦДЮТ