Історія одного кохання

Цю історію я почула ще в дитинстві від самої тітки Ольги. Вона її розповідала в нашій хаті моїй мамі, а я, граючись на лежанці, все це чула.

Тож слухайте:

…Вони були сусідами – Микола та Ольга. Ходили по одній стежці, до однієї школи, потім працювали в колгоспі в одній бригаді – він – трактористом, а вона очолювала молодіжну бригаду дівчат. Була ланковою. На початку сорокових років одружилися, та кохання обірвала війна…

Разом з іншими односельцями пішов захищати Батьківщину і Микола, на фронті він був танкістом. Ользі часто приходили листи від коханого, були вони щирі, відверті… Але вже в 43-му жінка отримує страшну звістку – «Пропав без вісті». Тоді майже в кожну домівку стукало лихо. Дійшло воно і до Ольги, але не одягла жінка чорної хустки – вірила, що живий…

…Йшли роки, десь літ через 10 після Перемоги поїхала Ольга до м. Красноармійська на базар, щоб купити дещо для дому. І там зустріла односельця Івана, котрий оселився у цьому місті, і якого брали на фронт разом з її Миколою.

Жінка почала розповідати Івану, що дім Миколи пустує, батьки його померли. А чи не чув він на війні щось про її коханого, адже незважаючи на повідомлення, вона кожного дня жде чоловіка, не вірить у його загибель, і нікого іншого в своїй хаті не хоче бачити господарем.

У відповідь Іван розповів їй всю правду про Миколу.

З’ясувалося, що під час обстрілу фашистськими літаками у танк Миколи влучив снаряд. Його було тяжко поранено та відправлено до шпиталю без надії на життя. А поставила його на ноги медична сестра Галина, яка працювала на той час у цьому закладі. Галина закохалася в Миколу, звик до неї і він. Переїхали вони жити в її рідне місто Єнакієво. Після війни Микола пішов працювати на завод, Галина працювала у міській лікарні. Народився у них син, який вже пішов до школи.

Іван дав Ользі адресу Миколи, і вже наступного ранку поїхала вона в дорогу.

У місті вона відшукала будинок, де мешкали працівники заводу.

На подвір’ї гралися діти. В одному з них Ольга впізнала Миколу, її дитячого друга. А коли запитала в нього, де живе дядько Микола, хлопчик відповів, що це його тато. Він привів жінку до їхньої кімнати. За столом сидів Микола, а коло нього клопоталася гарна молодиця – друге кохання Миколи…

Зустріч була дуже зворушливою – море спогадів, злива сліз...

- Я нікого не осуджувала, - згадувала тітка Ольга, - я дуже вдячна цій жінці, що Микола вижив і здоров’я повернулося до нього. Я не звинувачувала і його ні в чому, була війна, багато доль вона поламала… Своє кохання я залишу собі, а вони нехай будуть щасливі…

О. Теодорська, с. Іверське.