Порядок звільнення працівника за прогул

Частина 4 ст. 40 КЗпПУ передбачає, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом серед іншого у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого  дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

     В процесі вирішення питання про звільнення найманого працівника з роботи за ч. 4 ст. 40 КЗпПУ, роботодавець повинен зафіксувати факт його (працівника) відсутності на робочому місці (шляхом складання відповідного акту); з’ясувати причини відсутності найманого працівника на робочому місці.

Серед неповажних причин можна визначити наступні: самовільне   використання   без   погодження  з власником або уповноваженим ним органом  днів  відгулів,  чергової відпустки,   залишення   роботи  до  закінчення  строку  трудового договору чи строку,  який працівник зобов'язаний  пропрацювати  за призначенням  після  закінчення  вищого чи середнього спеціального учбового закладу тощо.

Якщо після з’ясування причини відсутності працівника на роботі, вони були визнані неповажними, власник або уповноважений ним органом має право або оголосити догану, або звільнити працівника.

У разі прийняття рішення про звільнення працівника з роботи, необхідно враховувати, що відповідно до ст. 43 КЗпПУ, розірвання трудового договору у цьому випадку може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.