З історії рідного села

Олександрівщина, мій рідний край! На її мальовничих просторах північного заходу розкинулось квітуче село Іверське.
В 30-х роках ХVІІІ ст. сюди потянулися обози українських переселенців, які залишали благодатні рідні місця після невдалих повстань, війн, експлуатації іноземцями. Царський уряд Москви був зацікавлений в заселенні прикордонних земель, всіляко підтримуючи переселення українців. Сюди приходили волохи, калмики, серби, цигани, євреї, а також переселялись, в основному, заможні козацькі сім’ї.
Зайняті землі і господарська діяльність не обкладались податками. За це переселенці зобов’язувались відбувати військову повинність.
Права переселенців закріплялись царськими жалуваними грамотами. Так, протягом ХVІІІ ст. освоювались необжиті Донецькі степи.
В І чверті ХІХ ст. нинішнє с. Іверське і прилеглі до нього землі викуплені багатим козаком Самойловим. Звідки пішла його назва Самойловка. Сюди він переселив селян Воронежської, Орловської, Бєлгородської губерній, яких виміняли за собак.

Населення займалось сільським господарством: розводили велику рогату худобу, коней, свиней, овець. У землеробстві переважала перелогова система: застосовувався дерев’яний плуг із залізним лемешем, соха, дерев’яна борона, коса, серп. Велику роль в господарстві відігравали бджільництво, рибальство, борошномельна справа, винокуріння. Розвивалось садівництво: вирощували вишні, яблуні, сливи і навіть виноград. В селі був вітряний млин.
Вважається, що первісна назва села Іверське пов’язано з іконою Іверської Богоматері, написаної невідомим грузинським художником. Працівники музею Давида Гурамішвілі м. Миргорода повідомили, що івери – це старовинна назва грузинів, які проживали у східній частині України в ХVІІІ ст. Працівники музею прислали лист-запит про нащадків іверів, чи збереглись якісь перекази, легенди, згадки про давніх грузинів – іверів або їх будівлі чи прізвища грузинського походження. Запит знаходиться в шкільному музеї.
До наших днів збереглася легенда, яка передається від покоління до покоління, про купців, які попросились переночувати в поселенні, а вранці, після їх від’їзду, господар оселі побачив ікону Іверської Божої Матері, яку вони забули, поспішаючи в дорогу. Люди це визнали як знамення зверху з небес і своє поселення стали називати Іверське, в честь ікони Іверської Божої Матері.
У дореформений період село розвивалось дуже повільно. Реформа 1861 р. майже нічого не змінила в житті населення. Кращі орні землі були розташовані поблизу села, а селянам дісталась гірша земля і віддалена від поселення. Вони сплачували податки за землю через банк, гроші за користування позичкою під 6% річних. Крім того, платили державні та місцеві податки, які підривали і розоряли і без того бідні селянські господарства.
Селяни жили бідно. Жалюгідні саманні хатини з солом’яним дахом і земляною долівкою, крихітними віконцями. Все в господарстві виготовлялось вручну, від начиння в хаті – до одежі і взуття.
В селі на пагорбку була відкрита земська школа, сільська бібліотека. В сусідній колонії Шостаківка – земська лікарня.
Перша світова війна принесла нові страждання і біди народу. Для потреб армії у селян реквізовували велику рогату худобу, хліб. В село з фронту приходили похоронки і повертались покалічені війною солдати. Разом із солдатами прийшла звістка про революцію в Петербурзі. Революційні події і громадянська війна вихром пройшлись над селом. Одних окупантів змінювали інші: австро-німецьких – петлюрівці, денікінці, Червона армія. Селян грабували всі, щоб забезпечити армію продовольством.
В умовах класової боротьби селяни відбудовували розорені війною господарства.
В 1926 р. рішенням Артемівської окружної ради було утворено Іверську сільську раду, до якої ввійшли с. Іверське, хутори Іверський, Ново-Іверський, Прокопенко, Самарський, Шістнадцятидвірці, колонія Шостаківка, село Ново-Самойлівка (Нейфельд). А в 1933 р. в зв’язку з організацією Олександрівського району Іверська сільська рада була вилучена із Краматорської міської і приєднана до Олександрівської районної ради.
В селі було організовано три колективні господарства "Серп і Молот” – голова Ламанов Кузьма Тимофійович, ім. Молотова – голова Макогон, "Червоний сніп” – голова Кандиба Микита Ілліч.
Зміни в житті села надихали народ на нові здобутки. Люди самовіддано працювали, вирощуючи злакові та технічні культури, розводячи велику рогату худобу.
В основній масі населення було неписьменне. В селі було організовано лікбез, а з часом в одній із хат відкрита початкова, а потім – семирічна школа.
Страшні події 1932-1933 рр. обійшли стороною іверчан. Голод тут не був такий відчутний як в інших районах України. Вродила городина, на трудодень селяни отримали зерно в колгоспі та й шостаківського скотомогильника люди не цурались.
Мирне життя перервала ІІ Світова, для земляків – Велика Вітчизняна війна. 157 мешканців сільської ради пішли на фронт, відстоювати свободу і незалежність рідної Вітчизни від фашистської навали. Йшли сім’ями. Трофімови – 9, Євстигнеєві – 6, Могилевські – 9, Проценки – 5, Григор’єви – 9 членів сім’ї. Не всі повернулись додому. 97 полягли під волошковим небом Європи: в Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Австрії, Італії, Німеччині, Словенії.
Іверська земля дала країні Героя Радянського Союзу Піскуна Івана Івановича, двох учасників Парада Перемоги 24 червня 1945 року – Грибоєдова Юхима, Іванова Михайла.
На початку вересня 1943 р. Іверське було звільнене від окупантів, які залишили після себе одні руїни. За звільнення села, за героїзм і мужність, проявлені в ході бойової операції, кулеметник, уроженець Миколаївської області Семен Шаповаленко отримав звання Героя Радянського Союзу. Іверська земля рясно полита кров’ю братських народів Радянського Союзу, які знайшли тут свій останній прихист. Їх останки поховані в двох братських могилах, що розташовані на вул. Радянській.
Відгриміли бої і народ приступив до лікування ран. Держава надала фінансову і матеріальну допомогу. За короткий строк було відновлено роботу господарств.
В 1956 році колгоспи с. Іверського і колони Шостаківка були об’єднані в одне господарство ім. ХХ з’їзду КПРС.
Господарство було багатогалузевим. Головний напрямок – вирощування зернових культур. За господарством було закріплено 4070 га орної землі. Крім того, розводили велику рогату худобу, птицю. Три роки очолював колгосп Сундучніков Дмитро Якович, потім був переведений на посаду голови районної споживчої кооперації. Добрим словом згадують старші люди голову правління колгоспу Велімного Івана Вікторовича, П’ятигорова Павла Андрійовича. В 1965 році в селі було збудовано Будинок культури на 400 місць, в якому була розміщена бібліотека більше як з 20-тисячним фондом.
З 1971 по 1985 роки колгосп очолював Мартиненко Михайло Прокопович. В колгоспі в цей час велось велике будівництво. В 1971 році зведено дитячий садок, в 1981 році двоповерхова школа, в 1982 році житловий будинок для вчителів, в 1986 р. триповерховий житловий будинок, закладено двоповерхове приміщення правління колгоспу.
З 1985 р. по 1993 р. керував колгоспом Кримко Микола Іванович. При ньому було завершено будівництво правління колгоспу. Центральну вулицю стали прикрашати 11 житлових будинків покращеного планування для трудівників колгоспу, в гуцульському стилі зведено автобусну зупинку, магазин, чотирьохрядний молочний комплекс, магазин, дві водонапірні башти в с. Іверське і Ново-Самарському. В останньому – асфальтна дорога.
В 1993 році проведена реорганізація колгоспу ім. ХХ з’їзду КПРС в КСП "Нива”, яке очолив Ступка Володимир Степанович, а в грудні 1999 р.
Вихром ввірвались в життя іверчан серпневі події 1991 року. Надалі колгосп був реорганізований в товариство з обмеженою відповідальністю "Мир”, колгоспна земля була розпайована між членами колгоспу, розподілене і колгоспне майно.
Життя в селі стало на нові рейки – ринкової економіки. Широким фронтом проходить приватизація. На зміну торговій організації сільського споживчого товариства з’явилися приватні торгові точки, виріс новий торговий центр, збільшилось число легкових автомобілів в іверчан.
В районі і далі проходить укрупнення сільськогосподарських господарств. В квітні 2004 року організовується товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс”. ТОВ "Мир” входить до її складу на правах відділку філіалу "Світанок”. На сьогодні господарство є структурним підрозділом ТОВ "Олександрівка-Агро”.
В’ячеслав Громоклицький,
с. Іверське