Як це було

В 1917 – 1918 роках Україна була втягнута у вир подій двох революцій, громадянської війни, іноземної інтервенції. Ясно, що система адміністративно – територіального устрою, яка існувала за царської Росії, при кожній новій владі зазнала кардинальних змін. В ході боротьби за владу 5 лютого 1919 року Рада народних комісарів України видала Декрет про утворення Донецької губернії. До її складу ввійшли території Ізюмського і Старобільського повітів Харківської губернії, Бахмутського, Маріупольського і Луганського (колишнього Слав’яносербського) повітів Катеринославської губернії, частини Донецького і Черкаського та повністю Таганрозький округи Війська Донського. Губернським центром стає місто Луганськ.

Новостворена губернія була поділена на 8 повітів і 299 волостей. На їх території знаходилось 445 міських та 3128 сільських поселень. Найбільшими повітами були  Бахмутський (Артемівський), Луганський, Таганрозький, Шахтинський, Юзовський.            

Формування радянської вертикалі влади вимагало створення інститутів цієї влади від столиці до села. Якщо взяти радянську адміністративно – територіальну реформу 1919 – 1920 років, то найбільш активним був 1920 рік. А взагалі це була реформаторська чехарда. Судіть самі.

17 серпня 1920 року – Донецький губернський революційний комітет утворює 11 районів з центрами залізних станцій.

16 квітня 1920 року –  Президія Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету своєю постановою затверджує кордони Донецької губернії.

12 липня 1920 року –   Донецький губернський виконком відміняє рішення, яке було прийняте раніше про утворення районів, і замість 11 районів утворюються  13 районів, які складалися не з станцій, а з волостей, які об’єднували декілька населених пунктів.

Літо 1920 року –   замість волостей ввели нову адміністративно - територіальну одиницю – підрайон, який об’єднували від 2 до 10 волостей.

В результаті цього рішення Донецька губернія стала ділиться на 13 районів та 61 підрайон (до речі їх час заснування також був короткий і вже в 1922 році вони були ліквідовані. І все повернулося до волостей):

серпень 1920 року –    центр губернії переноситься із Луганська в Бахмут;

грудень 1920 року -     Президія Донгубвиконкому своїм рішенням

ліквідувала райони, замість них були утворені повіти, до речі як і в других радянських губерніях  України.

І це тільки за рік.

В 1922 році новий етап адміністративно – територіальної реформи. При цьому було вирішено перейти на трьохступеневу систему управління, яка передбачала існування центру – округу – району. Таким чином, повіти були виключені із системи управління, а на заміну їм планувалося сформувати округи і райони.

В рамках реформи вже 7 березня 1923 року постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету «Про адміністративно – територіальний розподіл Донецької губернії було утворено 7 округів, які в свою чергу поділялися на райони. Ось цією постановою був утворений Олександрівський район у складі Бахмутського округу. В свою чергу  район поділявся на 4 волості: це Олександрівську, Степанівську, Мирнодолинську та Некременську.

Але цим рішенням територіальна реформа не обмежилась. Вже в червні 1925 року була ліквідована Донецька губернія. Владні повноваження губернських органів передавались в округи. Їх було утворено 5. Це Артемівський, Луганський, Маріупольський, Старобільський та Сталінський. Округи підпорядковувалися безпосередньо центру, тобто столиці, а якщо говорити конкретно- то Раді народних комісарів УРСР.

В той же час, це були тільки квіточки адміністративно – територіальної реформи, ягідки були ще попереду. 2 вересня 1930 року  ВУЦВК і Раднарком УРСР приймає постанову «Про ліквідацію округів і перехід на двоступеневу систему керування». У відповідності до цього рішення територія Донбасу була поділена на 13 міських і 23 районні ради. При цьому і міські, і районні ради підпорядковувалися безпосередньо уряду України – Раднаркому. Таким рішенням передбачалося, по – перше, спростити бюрократичну систему управління і, по – друге, здешевити утримання органів влади. 

Така система проіснувала всього близько півтора роки. І вже на початку 1932 року ця двоступенева система розподілу влади відмінена, як така, що не виправдала себе.  Потягнувши на себе всю повноту влади, столичні чиновники потягнули на себе і всі проблеми, які існували на той час в містах і районах. І народні комісари (міністерства по – сучасному) просто в не змозі фізично були вирішувати проблеми десятків міст і сотень сільських районів. Ось чому приймається рішення про відновлення регіональної влади, але вже не в статусі губерній, а в статусі областей. Спершу в лютому 1932 року було утворено 5 областей.  А 2 липня 1932 року  Постановою ВУЦВК    була утворена Донецька область. Вона складалася з 17 адміністративно – територіальних одиниць Донбасу: Артемівська, Ворошилівська, Горлівська, Кадіївська, Костянтинівська, Краматорська, Краснолуцька, Луганська, Макіївська, Маріупольська, Риківська, Сталінська міські ради і райони – Гришинський, Лисичанський, Рівенківський, Сорокинський і Чистяківський. Зі складу Харківської області в Донецьку область були включені 13 районів: Біловодський, Білолуцький, Верхнє-Теплівський, Лиманський, Марківський, Міловський, Ново-Айдарський, Ново-Псковський, Рубіжанський, Сватівський, Слов’янський, Старобільський і Троїцький (Покровський). З Дніпропетровської до складу Донецької області ввійшли 5 районів: Велико-Янисольський, Волновахський, Старо-Каранський, Старо-Керменчицький і Старо-Миколаївський (Володарський). Обласним центром спочатку було визначено місто Артемівськ, але вже з 16 липня 1932 року ним стало місто Сталіно.   

3 лютого 1931 року відповідно до постанови ВУЦВК і Раднаркому, Олександрівський район був розформований, а територія його була приєднана в цілому до Краматорського району.
Але, вже 17 лютого 1933 року  на підставі постанови ВУЦВК від 11.02.1933 р. утворено Олександрівський район з центром у с.Олександрівка, до складу якого ввійшло 17 сільських рад, виведених зі складу Краматорської міської ради.

  

Історія не стоїть на місці, час плине дуже швидко, все змінюється — але найголовнішим нашим завданням на сьогодні і завтра — зберегти значущі події і відтворити їх, щоб нащадки мали змогу у будь-яку мить звернутися до архівів і знайти  інформацію про  глибоку давнину і розвиток рідного краю.

  ( У статті використано матеріали Державного архіву Донецької області)

Статтю підготовлено  начальником архівного відділу Олексанрівської райдержадміністрації          Л. Щербина